ПРО ПЕДАГОГІЧНУ ТВОРЧІСТЬ

 

Є десятеро людей, упевнених, що цього

бути не може. І  напевне, знають це.

Потім приходить один, хто цього

не знає… от він і робить відкриття.

А.Ейнштейн.

11-0E421338-1203888-800-100

Інтенсивний розвиток українського суспільства – науково-технічний прогрес, зростання суспільно-політичної активності населення, формування нової системи цінностей громадян, зміна системи людських взаємин та ін. – створює передумови для творчого саморозкриття особистості фахівця певної сфери, сприяє зміні позиції педагога. Змінюється саме ставлення до творчості. Все частіше творчість розглядають як складову особистого щастя і професійного успіху. Водночас, до творчості ставляться як до захопливого і цікавого процесу, що наповнює життя новизною переживань, та як до якісно нового результату, який став можливим завдяки сміливості та неординарності особистості шукача. Часто слова “успіх” і “творчість” вживаються як тотожні. Успішні людини – це ті, які постійно йдуть уперед – відкривають підприємства, щось вигадують, будують, живуть повноцінним життям, зустрічаються з цікавими людьми, мандрують, стають лідерами у компаніях, бо знають, як вирішувати проблеми, як заряджати енергією інших.

Що таке творчість? Творчість – процес народження нового, що об’єктивно здійснюється в природі або людині; у природі – зародження, зростання, визрівання; у людській роботі – створення нових думок, почуттів або образів, які стають безпосередніми регуляторами творчих дій. На відміну від конструювання, яке комбінує старе й відоме, творчість – це новий принцип дій творчої людини. І тому творчий процес має результатом продукт оригінальний, об’єктивно цінний і самодостатній. Із педагогічної практики можна навести багато прикладів створення принципово нового (нового підходу до виховання та навчання учнів): система виховання А.С.Макаренка, В.О.Сухомлинського, Ш.О.Амонашвілі та ін.

Специфіка педагогічної творчості полягає перш за все в тому, як відзначає М.М.Поташник, що об’єктом і підсумком її є творення особистості, а не образу, як в мистецтві, не механізму чи конструкції, як в техніці. Основним її продуктом є створення нового не за межами «я», а в собі самому.

Чи можна стати творцем? На жаль, більшість людей упевнена, що здатність творити – вроджена і її не можна розвинути. Щоб дізнатися, чи є у вас творчий потенціал, спробуйте згадати власні творчі досягнення. Незвичайну фігурку із снігу, власноруч вирізаний ножицями візерунок на маминій скатертині або розписані кольоровими олівцями шпалери, велику коробку, що перетворилася на будиночок для песика, про якого ви давно мріяли , а також спроба принести цього бездомного песика просто з вулиці…

На думку спадає багато історій з дитинства, коли бажання експериментувати, перетворювати, грати не мало обмежень. З роками все змінюється – досвід підказує: “не вийде, не варто”. Наш творчий потенціал знижується – вже нецікаво будувати замки з піску, планувати політ до космосу, сидячи на гілці найвищого у дворі дерева.

Іронія долі в тому, що кожен із нас – природжений художник, поет, музикант, експериментатор, але вже з першого класу ми змушені стримувати свої бажання, мусимо підкорятися багатьом правилам, зубрити, учити, нажаль, не завжди замислюючись, навіщо.

Як знайти творця в собі? Механізм творчості закладений у нас природою, може так і залишитися нерозквітлою брунькою, якщо він (механізм творчості) піддавався тиску за несприятливих обставин або не використовується у діяльності людини. Цей механізм не загине, він існуватиме (за умови, що одержуватиме необхідний мінімум енергії – інакше вона просто засохне), але це буде лише нереалізований потенціал.

Як зберегти і розвинути свій творчій потенціал? Творча енергія – це той вид енергії, який важко пояснюється відомими законами фізики. Закон перетворення творчої енергії полягає у наступному: чим більше людина успішно творить, тим більше зростає прагнення творити. Успішно творити означає отримати результат – досягти творчих звершень. Для цього необхідні бажання, воля і мотиваційна основа. Особливого значення у процесі творчої діяльності набуває позитивне мислення. Це засіб підтримки “творчого духу”.

Педагогічна творчість має певні особливості. Діяльність учителя належить до сфери професій “людина-людина”, тому має додаткове емоційне навантаження. Будь-яке навантаження може стати небезпечним, коли воно є надмірним для конкретної особистості. Складність визначення межі безпеки полягає в тому, що міра цього навантаження для кожної людини є суто індивідуальною і залежить від особистісних якостей та її психічного стану у конкретний проміжок часу. Визначити цю межу для себе досить просто, головне – “слухати і чути” себе, бути уважним до змін, які відбуваються в організмі та емоційному настрою, та вчасно сказати “стоп!”. Нехтування цими правилами може призвести до “синдрому емоційного вигорання”, який є “паралічем” для творчості.

“Синдром вигорання” – складний психофізіологічний феномен, що визначається як емоційне, розумове і фізичне виснаження через тривале емоційне навантаження. Синдром виявляється у депресивному стані, почутті втоми, спустошеності, втраті ентузіазму та здатності бачити позитивні наслідки своєї праці, негативній настанові щодо роботи і життя в цілому. Отже, якщо подібний синдром спостерігається у вчителя, то це стає небезпекою для його професійної діяльності ( в тому числі й творчої).

Н.Амінов наводить такі ознаки цього синдрому:

  • виснаження, втома;
  • психосоматичні ускладнення;
  • безсоння;
  • негативні наслідки стосовно підлеглих;
  • негативні настанови щодо своєї роботи; нехтування виконанням своїх обов’язків;
  • збільшення прийому психостимуляторів (тютюн, кава, алкоголь, ліки);
  • зменшення апетиту або переїдання;
  • негативне самооцінювання;
  • посилення агресивності (роздратованості, напруженості);
  • посилення пасивності (цинізм, песимізм, безнадія, апатія);
  • почуття провини.

У педагогів, нажаль, окремі симптоми зустрічаються дуже часто. Наявність одного-двох симптомів ще не є підставою вважати, що даної людини – “синдром вигорання”. Якщо у педагога є більше половини перелічених симптомів, це серйозний привід замислитись та переглянути свій спосіб життя і терміново внести корективи. При наявності “синдрому вигорання” важливим є розуміння того, що “лікування” окремих симптомів не призведе до “одужання” (хоча зайвим теж не буде), головне – усунути причини, що призвели до появи цього синдрому.

Причини “синдрому вигорання”:

  • напруженість і конфлікти у професійному оточенні, недостатня підтримка з боку колег;
  • недостатні умови для самовираження, експериментування та інновацій;
  • одноманітність діяльності й невміння творчо підійти до виконуваної роботи;
  • вкладання у роботу значних особистих ресурсів за недостатнього визнання і відсутності позитивного оцінювання з боку керівництва;
  • зверхність у ставленні до вчителя;
  • робота без перспективи, неможливість побудувати професійну кар’єру;
  • невмотивованість учнів, результати роботи з якими “непомітні”;
  • невирішені особисті конфлікти.

Одним із суттєвих чинників, що запобігають посиленню “синдрому вигорання”, є прийняття педагогом особистої відповідальності за те, що відбувається. Якщо вчитель у всьому, що відбувається, звинувачує своє оточення, то почуття безсилля і безнадії тільки зростає. З розвитком “вигорання” пов’язана значущість роботи. Якщо робота оцінюється як незначуща у власних очах, то синдром розвивається швидше.

Основними труднощами в діяльності вчителя є емоційне напруження та страхи, що досить часто викликають стан стресу. Стрес блокує талант, хоча помірний рівень тривоги навпаки може стимулювати пізнавальні процеси та творчу діяльність (пригадайте себе на екзамені).

Ознаки стресового напруження (за Шеффером):

  • неможливість зосередитись на чому-небудь;
  • занадто часті помилки в роботі;
  • погіршення пам’яті;
  • почуття втоми, що виникає занадто часто;
  • дуже швидке мовлення; думки, що часто “вивіюються”;
  • часті болі, не спричинені фізичними потребами;
  • підвищена збудливість;
  • робота не приносить радості;
  • утрата почуття гумору;
  • різке зростання кількості випалених цигарок;
  • пристрасть до спиртного;
  • постійне почуття голоду або відсутність апетиту чи смаку їжі;
  • неможливість вчасно закінчити роботу.

Одним із засобів профілактики стресового стану педагога є позитивне ставлення до себе. Іноді адекватному сприйняттю заважають стереотипи, що існують та культивуються серед педагогів. Педагогічна свідомість багато в чому заповнена міфами, ілюзіями, що, з одного боку дають змогу педагогові з мінімальними витратами оперативно вирішувати складні проблеми, що виникають у його діяльності, а з іншого призводять до виникнення таких станів, як “емоційне вигорання”, психоемоційне виснаження.

Перешкоджають роботі педагога такі стереотипи:

  • про спокій (учитель завжди має бути спокійним, врівноваженим);
  • про стриманість (учитель завжди повинен бути стриманим і тримати дистанцію);
  • про любов до всіх учнів (учитель повинен виявляти однакове ставлення до всіх учнів у класі);
  • про необхідність приховувати почуттів, які можна усвідомити і контролювати;
  • про педагогічну самопожертву, що виявляється в настанові вчителя на повну віддачу роботі, прагненні забути про всіх і жити тільки інтересами школи.

Така концентрація на професійній діяльності веде до повної розгубленості педагогів, що виходять на пенсію і відчувають “екзистенціальний вакуум”.

Щоб зберегти психічне здоров’я і в процесі роботи, і після її закінчення, учителю варто зруйнувати міфи і дозволити собі бути “живою людиною” і на роботі, і вдома.

Розвиваючи себе як особистість, педагог може знайти великі резерви (навіть іноді несподівано для себе): віру в себе і свої сили, віру в оточуючий світ і бажання змінити цей світ на краще.

Для тих людей, які прагнуть до самовдосконалення, корисними можуть виявитись поради психолога Філіпа Зімбардо:

  • Визнайте свої сильні і слабкі якості і сформулюйте відповідні цілі саморозвитку.
  • Вирішіть, що для Вас більш цінне і яким Ви хочете бачити своє життя.
  • Спробуйте зрозуміти і пробачити тих людей, які змусили Вас страждати або не надали допомоги. Вибачте самому собі свої помилки. Не повертайтесь до минулого. Подумайте про успіхи, навіть і невеликі.
  • Не дозволяйте собі потонути у переживаннях провини і сорому, це не допоможе досягти успіху.
  • Шукайте причини своєї поразки в об’єктивній ситуації, а не в недоліках власної особистості.
  • Намагайтеся терпляче ставитись до людей і більш великодушно витримувати те, що називають приниженням.
  • Ніколи не кажіть про себе погано. Уникайте приписувати собі негативні риси – “нерозумний”, “нездібний”, “постійно не щастить”.
  • Не дозволяйте іншим критикувати Вас як особистість. Оцінюватись можуть лише Ваші дії.
  • Пам’ятайте, що іноді поразка – це удача, оскільки Ви отримали досвід, чого варто уникати в майбутньому.
  • Не примиряйтесь з людьми, заняттями й обставинами, які змушують Вас відчувати власні неповноцінність. Якщо Вам не вдається змінити їх чи самого себе настільки, щоб почувати впевненість, краще просто відвернутися від них.
  • Дозволяйте собі розслабитись, щоб прислухатись до своїх думок і почуттів. Намагайтесь краще себе зрозуміти.
  • Намагайтесь активно спілкуватися з різними людьми. Відчувайте енергію спілкування.
  • Припиніть надмірно оберігати своє “я” – воно набагато міцніше і пластичніше, ніж Вам здається.
  • Не бійтесь виявитись нескромним: намагайтесь досягати власні цілі.
  • Якщо Ви впевнені в собі, то перешкода стає для Вас викликом, що спонукає до активності і боротьби.

Для постійного удосконалення педагогічної майстерності необхідне усвідомлення учителем своєї мети, життєвих планів, ідеалів, тобто повне розуміння того, чого він чекає від своєї педагогічної діяльності, усвідомлення власних особистісних можливостей, які виявляються у педагогічній діяльності.

Використана література:

  1. Клименко В. Психологічна підтримка творчості учня / Психолог, №46-47, 2002. – 47с.
  2. Лазарєв М.О. Основи педагогічної творчості: Навчальний посібник для пед. ін.-тів та системи підвищення кваліфікації вчителів. – Суми: ВВП «Мрія» ЛТД, 1993. – 144с.
  3. Кочерга О., Васильєв О.. “Синдром згоряння” // Психолог на педраді / Упоряд. О.Главник. – К.: Редакції загальнопедагогічних газет, 2003. – С.31-37
  4. Михальчик Т.С. Психология учителя // Возрастная и педагогическая психология: Учеб. пособие для студентов пед. ин-тов по спец. №2121 «Педагогика и методика начального обучения» / М.В.Матюхина, Т.С.Михальчик, Н.Ф.Прокина и др.; Под ред. М.В.Гамезо и др. – М.: Просвещение, 1984. – С.245-254.
  5. Поташник М.М. Педагогическое творчество: проблемы развития и опыт. – К., 1988.
  6. Самоукина Н. Практический психолог в школе: лекции, консультирование, тренинги. – М.: ИНТОР, 1997. – 192с.
  7. Як допомогти дитині стати творчою особистістю / Упоряд. Л.Шелестова. – К.: Ред. загальнопедагогічних газет, 2003. – 112с.

С.В. Лукова, психолог гімназії «Здоров’я» № 14

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Этот сайт использует Akismet для борьбы со спамом. Узнайте как обрабатываются ваши данные комментариев.