Що таке вседозволеність? Чому вона є згубною для дитини?

Вседозволеність – це позиція батьків щодо виховання дитини на так званих «демократичних» засадах. Характеризується відсутністю заборон та обмежень.

Ознаки вседозволеності як стилю виховання:

  • потурання дитині у її бажаннях і забаганках, винятком можуть бути тільки ситуації серйозної небезпеки та ризику для життя дитини;
  • дитині надається свобода вибору у всьому, що її стосується;
  • відсутність примусу у будь-якій формі (відмова дитини сприймається дорослим беззаперечно, без з’ясувань її причин, адже дитина має право на вільний вибір);
  • завдання дорослого у контакті з дитиною – зацікавити її;
  • інтереси дитини є важливіші за все інше, тому можуть бути визначальними для дорослого;
  • позиція дорослого у контакті – це «позиція знизу».

У чому полягає небезпека такої позиції батьків для дитини?

Вибір завжди передбачає певну міру відповідальності за його здійснення та наслідки. З якого віку дитина може нести таку відповідальність? Чи завжди дитина може визначити, що для неї краще? Наприклад, раптово змінилися погодні умови, а п’ятирічна дитина обирає легкий одяг для прогулянки, бо так їй хочеться. Чи може вона сама передбачити наслідки такої прогулянки для свого здоров’я? Швидше за все – ні, для цього дитині бракує життєвого досвіду. Слова дорослого до чотирирічної дитини «подумай і скажи», свідчать не про надання малечі свободи вибору, а про перенесення на неї відповідальності за цей вибір. Функція передбачення з’являється у людини не з моменту народження. Щоб передбачати, треба мати певний рівень розвитку уяви та мислення. Найбільш сприятливим періодом для розвитку уяви є вік від 4 до 6 років. Мислення в цей період носить характер магічного. Дітям властиво вірити у фей, чарівників та чари. Якими б надзвичайними не були продукти людської уяви, вони завжди ґрунтуються на попередньому досвіді. Підсумуємо, у п’ятирічної дитини мислення «чарівне», уява активно розвивається, попередній досвід обмежений 5 роками життя (перші півтора-два роки з яких відносять до невербального періоду розвитку). Про який рівень прогнозування йдеться? Нести відповідальність дитина може з певного віку. Чим старшою є дитина, тим більш свідомими стають її вчинки. Для здійснення вибору необхідно усвідомлення дитиною наслідків своїх дій та прийнятих рішень.

Відсутність меж. Ідея «можна все» є ризикованою та загрозливою для дитини.  Відсутність меж – це не лише відсутність обмежень чи заборон, це відсутність безпеки. Коли людина знає, що можна і чого неможна, вона почувається більш вільною на території «можна». Їй непотрібно весь час перевіряти, чи достатньо тут безпечно. Коли можна все, тоді до певного часу(!) світ сприймається нею як цілком безпечний. До першого невдалого досвіду! Накопичення негативного досвіду знижує рівень довіри дитини до світу. Відсутність меж може вплинути на формування підозрілості у дитини, недовіри до інших та появи знецінення як типового механізму реагування. Це безперечно позначиться на її стосунках зі світом, накладе відбиток на характер спілкування з оточуючими.

 

Як складаються стосунки дітей, що виховувалися за принципом вседозволеності, з іншими?

У таких дітей виникають труднощі при комунікації з ровесниками й іншими дорослими. Однолітки виявляються не згодними поступатися всьому, що захоче така дитина. Інші дорослі, як виявляється, є більш вимогливими і не готові вибачати будь-які вчинки дитини, що виховується за принципом «можна все».

Що ж відбувається далі? У дитини виникає конфлікт із соціумом. З одного боку, вона прагне контакту з іншими, з іншого боку, не погоджується на спілкування, де вона не може реалізувати всі свої бажання. Такій дитині важко усвідомити, що інші також мають бажання. Вона не вміє узгоджувати власні прагнення з правилами і вимогами, що існують у певній групі (це може бути дитячий садок, школа, або компанія ровесників на дитячому майданчику). Дитині, у якої немає відчуття власних меж, складно відчути межі іншого. Діти, що виховуються за принципом «можна все», нерідко виявляють агресію у стосунках з ровесниками. У дитячих колективах створюють конфліктні ситуації, самі страждають від них. Їм важко зрозуміти правила інших дорослих, тому таких дітей вважають некерованими. Ситуація може бути і протилежною. Дитина, якій було «можна все», відмовляється відвідувати заклади, де існують правила, уникає контакту з ровесниками, адже він їй приносить лише розчарування. Така дитина легко ображається. Після невдалої спроби, щось зробити, легко відмовляється від свого задуму та переживає негативні емоції.

Батькам, які не відмовилися сповідувати принцип «можна все», варто додати ще одну виховну ідею для своєї дитини :
«Крім мого «Я» у світі є багато інших «Я».

Автор: Світлана Лукова.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Этот сайт использует Akismet для борьбы со спамом. Узнайте как обрабатываются ваши данные комментариев.