Щоб наші діти читали…

Дети читают_2—  Як залучити дитину до читання і зі скількох років починати читати?

На мій погляд, все має відбуватися щиро і природно. Штучне «залучення до читання» буде непростим… Адже діти дуже чутливі, вони багато про що не можуть сказати відносно своїх почуттів, не завжди розуміють, що саме з ними відбувається, але інтуїтивно відчуваючи нещирість, намагаються уникати контакту, вередують. Якщо мама ще під час вагітності читала книжки, а читання – це своєрідна релаксація, то це задоволення вже тоді могла відчути і дитина. Це був свого роду сигнал про те, що мамі добре, коли вона сидить тихо, про щось думає, відчуває різні емоції, перегортаючи сторінки. Після свого народження дитина має можливість спостерігати за тим, що робить мама. Досить часто ми бачимо картину, коли мами садять (кладуть) дітей у візочки, діти мовчать або роздивляються світ, а мами між собою дуже багато спілкуються і про своїх дітей, і про чоловіків, і про їжу, і про життя взагалі. І не так багато мам, які б, гуляючи з новонародженим, коли маля спить, читали… Виходить, що дитина бачить свою маму у постійному жвавому спілкуванні, розуміє, що це цікаво. А з книгою спілкування тихе, потребує усамітнення, осмислення. Щоб почитати, потрібно зупинитися, не бігати, залишитися вдвох з мамою, з татом, з бабусею чи дідусем. І якщо для дорослих читання – це задоволення, релаксація, можливість зробити паузу і побути не з оточуючими людьми, а з героями книги, то завжди є сподівання, що це задоволення відчує і зрозуміє дитина.

Хотілося б додати, що читання – це певний спосіб мислення. А люди мають різні способи мислення, тому дійсно далеко не кожен може любити читати. Проте варто спробувати розвинути любов до читання у маленької дитини. Для когось це почнеться через дотик до сторінок книги, для когось із картинок, про які обов’язково треба говорити, фантазувати разом з дитиною, вигадувати такі історії, яких автор і не придумав би. А коли починаємо читати навіть перші маленькі тексти, то запитувати, чи всі слова дитина розуміє, розмовляти з нею про героїв, можна вигадувати свої історії.

—          Що втрачають ті, хто не читає? Які проблеми на них чекають?

Можливо, на них чекають якісь проблеми, але вони про них не знають і швидше про все не дізнаються. Таких, хто зовсім нічого не читає, швидше за все дуже мало. Якщо люди не читають художню літературу, вони читають статті у соцмережах, журнали. І ті хто не є, так би мовити, системними читачами художньої літератури прочитане можуть сприймати як відкриття, як цікаву думку. Ті, хто читає системно і не бульварну літературу, можуть і самі писати свої статті для соцмереж, і більшість думок не сприймають як нові (бо ще давні греки багато про що сказали…).

Ніж думати про те, що втрачають ті, хто не читає, давайте поговоримо про те, що одержуємо ми, коли читаємо. Безумовно, здатність до рефлексії. Під час читання ми вступаємо в діалог з різноманітними «голосами» окремих творів. У читача є можливість задати собі запитання: «А як це буває у мене?» Читач ідентифікує себе з героєм, занурюється в його внутрішній світ. Від персонажу до читача література переносить досвід, думки, поведінку людини в тих чи інших обставинах. Читач одержує можливість розширити і збагатити свій життєвий досвід. Розвивається емоційне сприйняття, якому сприяє естетичне переживання під час читання. І нарешті, ми одержуємо ресурси – це той наш багаж, який може бути невидимим чи ми можемо не відчувати його наявності. Але ресурс приходить на допомогу саме тоді, коли необхідно активізувати сили. І тоді ми згадуємо, що якось же витримала Герда, не здалася у своєму прагненні повернути Кая, і Тетяна Ларіна пережила відмову Онєгіна не тому, що він негідник, а тому, що вона в образ закохалася…

 

Івлєва Ірина, психолог, голова Полтавського осередку Української спілки психотерапевтів, керівник психологічної студії «Подих» (psy-studio.com.ua)

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Этот сайт использует Akismet для борьбы со спамом. Узнайте как обрабатываются ваши данные комментариев.