Особливості комунікативної компетентності у підлітковому віці
Отношения

Особливості комунікативної компетентності у підлітковому віці

Комунікативна компетентність — це знання, уміння та навички ефективного спілкування. Добре розвинуті комунікативні якості дозволяють суб’єкту досягти задану ціль під час комунікативної взаємодії.

С. Максименко та Л. Петровська характеризують спілкування як складне поєднання комунікативних (обмін інформацією), інтерактивних (взаємодія) та перцептивних (розуміння людини людиною) компонентів, суб’єкт-об’єктної та суб’єкт-суб’єктної форм, репродуктивної й продуктивної, особистісної та рольової поведінки.

Н. Волкова розглядає спілкування як поліфункціональне явище, що забезпечує обмін інформацією, співпереживання, пізнання особистості, самоствердження, продуктивну взаємодію, виконуючи такі функції:

  • контактну
  • інформаційну
  • спонукальну
  • координаційну
  • пізнавальну
  • експресивну
  • управлінську
  • встановлення відносин.

У залежності від ступеня особистісного залучення, існують три основних рівні спілкування: соціально-рольове (короткочасне, ситуаційне), ділове та інтимно-особистісне. Саме останній тип властивий підлітковому віку, є провідною діяльністю, висуваючи за мету задоволення потреби в розумінні, співчутті, співпереживанні; від партнерів очікуються психологічна близькість, емпатія, довіра.

Під комунікативною компетентністю розуміють здатність встановлювати та підтримувати необхідні контакти з іншими людьми, певну сукупність знань, умінь і навичок, що забезпечують ефективне спілкування. Вона передбачає уміння змінювати глибину та коло спілкування, розуміти та бути зрозумілим для партнера по спілкуванню.

Особливості комунікативної компетентності у підлітковому віці
Фото: pixabay.com

Комунікативна компетентність формується в умовах безпосередньої взаємодії, тому є результатом досвіду спілкування між людьми. У процесі опанування комунікативної сфери людина запозичає з культурного середовища засоби аналізу комунікативних ситуацій у вигляді словесних і візуальних форм (7).

Ю. Жуков, Л. Петровська, П. Растянніков трактують комунікативну компетентність через синонім поняття «компетентність у спілкуванні», здатність встановлювати та підтримувати необхідні контакти з людьми. Це поняття розглядається як складне поєднання перцептивних, комунікативних, інтерактивних елементів спілкування творчого та репродуктивного, глибинного та поверхового, маніпулятивного та суб’єкт-суб’єктного.

Структура комунікативної компетентності

У структурі комунікативної компетентності виокремлюють два компоненти (типи компетентності): суб’єкт-об’єктні, репродуктивні форми спілкування чи оволодіння зовнішньою, операційно-технічною стороною поведінки; суб’єкт-суб’єктні, продуктивні, глибинні й особистісно-значеннєві утворення.

Спираючись на прийняту в соціальній психології структуру спілкування, що включає перцептивний, комунікативний й інтерактивний аспекти, комунікативну компетентність можна розглядати в структурі спілкування. Тоді комунікація — це інформаційний процес між активними суб’єктами, з урахуванням відношень між ними. Однак часто комунікація виступає синонімом спілкування.

Ю Крижанська та В. Третьяков виокремлюють такі складові комунікативної компетентності:

  • зорієнтованість у різноманітних ситуаціях спілкування, яка базується на знаннях і життєвому досвіді індивіда;
  • спроможність ефективно взаємодіяти з оточенням завдяки розумінню себе й інших при постійній видозміні психічних станів, міжособистісних відносин і умов соціального середовища;
  • ситуативна адекватна орієнтація людини в самій собі, власному психологічному потенціалі, потенціалі партнера;
  • готовність і уміння будувати контакт з людьми; внутрішні засоби регуляції комунікативних дій; знання, уміння і навички конструктивного спілкування;
  • внутрішні ресурси, необхідні для побудови ефективної комунікативної дії у визначеному колі ситуацій міжособистісної взаємодії.

До структури комунікативної компетентності також входить уміння усвідомлювати та долати комунікативні бар’єри. Такі бар’єри можуть виникати за відсутності розуміння ситуації спілкування, яка викликається розходженнями між партнерами (соціальними, політичними, релігійними, фаховими тощо).

Бар’єри в комунікації можуть носити також психологічний характер, відображаючи індивідуально-психологічні особливості учасників процесу спілкування, їхні сформовані відношення: від дружби до ворожості по відношенню один до одного. Таким чином, комунікативна компетентність постає як структурний феномен, що містить цінності, мотиви, установки, соціально-психологічні стереотипи, знання, уміння, навички.

Спілкування в підлітковому віці

Міжособистісне спілкування підлітка реалізується у спілкуванні з дорослими та однолітками. Їх роль у формуванні особистості дитини є якісно різною. Якщо у спілкуванні з дорослими підліток засвоює суспільно значущі критерії оцінок, цілі та мотиви поведінки, способи аналізу навколишньої дійсності й способи дій, то спілкування з однолітками є своєрідним випробуванням себе у особистісній сфері, породжуючи специфічну моральну проблематику.

Особливості комунікативної компетентності у підлітковому віці
Фото: pixabay.com

Група однолітків, з якими спілкується дитина, впливає на розвиток її особистості. Саме в умовах спілкування з однолітками підліток постійно зустрічається з необхідністю застосовувати на практиці засвоювані норми поведінки.

Спілкування з однолітками виконує певні психологічні функції: реалізує надходження специфічної інформації; сприяє формуванню навичок соціальної взаємодії; полегшує підлітку автономізацію від світу дорослих; дарує йому почуття емоційної захищеності й стабільності.

Як стверджує Л. Виготський, спілкування з ровесниками в цьому віці набуває такої цінності, що нерідко відсуває на другий план навчання і стосунки з рідними. Так, серед причин зниження успішності та порушень поведінки провідне місце займає невдоволеність підлітків своїми стосунками з однолітками. Саме потреба бути значущим серед товаришів у багатьох підлітків спричиняє найважчі негативні переживання.

Змінюються також критерії оцінювання однолітків, розвивається уміння орієнтуватися на вимоги товаришів, враховувати їх. У підлітковому віці (за Б. С. Волковим) досить нестійка емоційна сфера, тому навіть якщо знання правил спілкування знаходяться на високому рівні, діти можуть мати серйозні проблеми у спілкуванні.

Цей вік характеризується пошуком свого «Я», референтних груп, місця в соціумі, підлітковою кризою, почуттям дорослості, коло спілкування зводиться до однолітків в інтимно-особистісному стилі.

Отже, у підлітковому віці переважає інтимно-особистісне спілкування з однолітками, відіграючи провідну роль у формуванні особистості в цілому.

Scroll Up